Засновано на реальній історії https://youtu.be/yw9SxzH9sOU
Є стани, які майже неможливо пояснити людині збоку. У тебе хороша квартира. Є партнер, дитина, підтримка батьків. Ти закінчила університет з відзнакою. Ти навіть написала книжки, якими можна пишатися. За зовнішніми ознаками життя виглядає правильним. Саме тим, до якого багато хто йде роками.
І здавалося, що в цьому місці мало б початися те саме «довго і щасливо».
У Дани цього не сталося.
Після народження сина у 2019 році замість відчуття наповненості прийшов зовсім інший стан. Їй здавалося, що життя закінчилося. Не в драматичному сенсі, коли людина говорить це в пориві емоцій, а глибше і страшніше. Наче далі вже немає продовження.
Усі головні галочки поставлені. І раптом стає неможливо відповісти на запитання: а що далі? Заради чого я живу? Де взагалі я сама в усій цій правильній картинці?
Це була криза. На фото все виглядало красиво: поїздки, концерти, шопінг, сімейне життя. Але всередині у Дани було постійне відчуття порожнечі, тривоги і внутрішній глухий кут, у який вона вперлася.
У її житті не було її самої
Коли людина надто довго живе за чужими сценаріями «як скажуть батьки, що подумають інші», у якийсь момент вона починає відчувати порожнечу, безсилля і тривогу.
Так само сталося і в Дани.
Почалися напади паніки. Тривога була такою сильною, що їй було страшно виходити з дому. Вона боялася, що знепритомніє, що з нею щось станеться просто на вулиці. Боялася виходити навіть на прогулянку з сином. Носила з собою воду, пила магній, намагалася хоча б так трохи заспокоювати себе.
Стан доходив до такого рівня, що в неї з’являвся справжній страх: а раптом усе закінчиться психіатричною лікарнею, бо самій упоратися з цим уже неможливо.
Дана намагалася розв’язати свої проблеми з психологом. У якийсь момент робота з ним почала перетворюватися на повторюване коло, де ти приходиш, ниєш, тебе жаліють, стає трохи легше, а потім усе знову повертається.
Глибинно нічого не змінювалося. Внутрішня порожнеча і запитання про сенс життя залишалися. «Хто вона? Про що вона? Чим займатися?». Ця нестерпна тривога зводила її з розуму.
Такі ситуації особливо болісні. Коли погано не тому, що все розвалилося, а тому, що все начебто склалося, а щастя всередині немає. І тоді людині стає ще важче. Бо вона починає соромитися власного болю. Наче не має права на внутрішню кризу, якщо зовні хороша картинка.
Один із моментів, який Дана яскраво запам’ятала, стався після концерту. Усе було ідеально: музика, атмосфера, вони з чоловіком. Але Дана відчувала лише порожнечу і страх.
Тоді Дана зрозуміла, що куди б вона не поїхала, вона всюди брала із собою себе. І якщо всередині погано, жодні зовнішні декорації цього не приберуть.
У тому стані їй випадково трапилася трансляція вебінару. Вона подивилася його 5 хвилин і вимкнула. Не зайшло. Не захотілося в це занурюватися. Багато писати, багато працювати, ще й платити за це гроші. Але пізніше, коли стан став зовсім важким, вона знову потрапила на вебінар. Цього разу це було вже не роздратування, а відчуття, що це останній шанс.
Вона зайшла в триденний інтенсив і дивилася його захлинаючись. За її словами, це було як ковток свіжого повітря. Не тому, що їй хтось пообіцяв швидке щастя, а тому, що вперше з’явилося відчуття, що в моєму житті це все-таки можна змінити. Усередині з’явилася надія.
Зважитися на саму програму їй було страшно. Навіть перша оплата здавалася великою. Вона ніколи не витрачала стільки грошей на себе. У голові було все звичне: а раптом це не допоможе, а раптом це чергова гарна обгортка, а раптом я дарма витрачу гроші.
Але в той момент Дана обрала просто спробувати. Сказала собі, що якщо зовсім не зайде, можна буде вийти. І цей маленький внутрішній компроміс дав їй змогу зробити крок, який пізніше повністю змінив її життя.
Спочатку її запит був про стосунки. Але вже на перших етапах стало зрозуміло, що проблема глибша. Стосунки починаються не з чоловіка, не із зовнішніх обставин і не з правильних слів. Вони починаються із себе.
І для Дани це стало одним із перших великих відкриттів. Уся її тривожність, увесь страх, уся важкість не були спричинені лише зовнішніми подіями. Джерело сиділо всередині.
На одному з перших розборів вона почула запитання: «Де у твоєму житті ти?».
І це було ключове запитання. Бо зовні відповідь начебто є: я ходжу туди-то, я пишу, я працюю, я мама, я дружина. Але запитання було не про це. Воно було про те, чи є в цьому житті сама Дана, як жива людина зі своїми бажаннями, почуттями, свободою і внутрішнім голосом.
Саме з цього почалася трансформація
Для Дани одним із найскладніших завдань на першому ступені виявилося записати відео із собою. Потрібно було дивитися в камеру і говорити собі слова підтримки, м’яко звертатися до себе, хвалити себе, бути поруч із собою.
Для людини, яка все життя звикла бути хорошою дівчинкою, відмінницею, зручною, правильною і зорієнтованою на зовнішні стандарти, це було майже нестерпно. Їй було легше відповідати очікуванням важливих для неї людей, ніж щиро подивитися на себе і сказати: я з тобою, ти важлива, ти хороша.
Але саме в цьому була одна з перших точок зрушення.
Поступово почали виходити назовні всі ті почуття, які раніше ховалися за «правильною» картинкою: почуття провини, непотрібності і сорому.
І лише в процесі роботи над собою вона почала бачити, скільки в її житті чужих очікувань, стереотипів, автоматичних рішень і наскільки мало там було її самої.
Тоді ж у неї почала оформлюватися одна з головних внутрішніх потреб. Їй хотілося внутрішньої свободи: права відчувати, обирати, витрачати гроші на себе, радіти, купувати собі квіти, книжки, смачну їжу не тому, що заслужила, а просто тому, що вона гідна цього.
Почав змінюватися її стан. З’явилися надія і м’якість до себе. Вона почала дбати про себе вперше в житті.
Після першого ступеня «Час змін» Дана зробила те, що роблять багато хто. Їй здалося, що вона вже все зрозуміла. Що далі життя саме має почати перебудовуватися. Вона взяла паузу на кілька місяців, записалася на сценарні курси, вирішила, що все вже буде добре. Але невдовзі її знову почало сильно штормити. І тоді вона зрозуміла, що припустилася помилки і їй треба йти далі на другий ступінь «Батьки».
Спочатку їй здавалося, що стосунки з батьками в неї загалом нормальні і лізти туди немає чого. Усе це було давно, у дитинстві. Навіщо підіймати? Але саме там було те, чого вона довго не бачила.
Під її тривожністю, образами, внутрішнім напруженням ховалися базове почуття непотрібності і потреба заслужити любов через роль «хорошої дівчинки».
Дана чесно говорить, що спочатку здається, ніби напишеш кілька анкет — і все стане добре. Але потім розумієш, що так це не працює. Спочатку знімається один шар. Потім другий. Потім третій. І лише з часом починаєш діставатися до справжнього почуття любові і вдячності. Вперше її тривога і страх перестали нею керувати.
Дана не зупинилася і вирішила піти на третій ступінь «Автентичність».
Саме тут велике значення мала робота з менторами. Вона кілька разів підкреслює, що ментори — одна з найсильніших сторін спільноти. З ними вона розбирала психосоматику, сексуальність, стосунки, переконання, нові життєві завдання. І головне, що давала їй ця робота, — можливість побачити взаємозв’язки. Зрозуміти, що з нею відбувається. Перестати жити з відчуттям хаосу.
Дана почала помічати деструктивні переконання, які раніше сприймалися як природні.
Наприклад, думку про те, що чоловік і дружина мають завжди проводити час разом. Або переконання, що твій продукт чи твій бізнес на першому етапі не може приносити гроші.
Зовні це звучить невинно. Але якщо копнути, за такими думками стоїть великий пласт обмежень. І коли людина це бачить, у неї з’являється можливість їх пропрацювати і побудувати своє життя заново.
Наприклад, пропрацювавши свої переконання про те, що потрібно бути нерозлучними з чоловіком, Дана перестала прагнути проводити весь свій час із ним, і це лише зміцнило їхні стосунки. У них з’явилися свобода, різноманітність і близькість.
Дана продовжувала займатися своїм саморозвитком.
Під час однієї з практик їй одного разу прийшла дуже ясна картинка: вона живе в Голлівуді і працює на Netflix. Це виглядало майже нереалістично. Як надто велика мрія, у яку страшно повірити. Але ця картинка була дуже живою.
Бажання працювати в американській кіноіндустрії не з’явилося з повітря. Ще до того Дана любила дивитися серіали однієї команди з Лос-Анджелеса і захоплювалася їхньою роботою. Але працювати з ними здавалося лише мрією. Саме методологія допомогла розпакувати мрію і зробити її наміром.
Намір прийшов, але що ж із ним робити?
І тоді в роботу пішов той підхід, який спочатку здавався Дані дивним і майже безглуздим — розбити мрію на маленькі шматочки.
Вона зробила перші кроки: покращити англійську, зібрати англомовне портфоліо, знайти професійні групи у Facebook.
Вона почала обертатися в полі тієї індустрії, куди хотіла потрапити. І саме так відбувся один із перших великих збігів, які складно назвати випадковістю.
В одній із професійних груп вона побачила оголошення від тієї самої команди, якою захоплювалася. Вони шукали сценаристів. У неї не було готового англомовного сценарію. Але ввімкнувся той самий творчий потік, і за короткий час вона написала історію, яку змогла їм надіслати. Їм сподобалося.
Так Дана отримала неоплачуване стажування і вперше увійшла в реальний робочий процес в американській індустрії. Це не був величезний контракт, але це був перший реальний крок у бік того життя, яке вона раніше вважала нереальним для себе.
Методологія дала Дані не талант (він у неї вже був), не намір, адже вона давно мріяла про це.
Методологія дала Дані сміливість, дозвіл, внутрішнє відчуття, що вона може ризикнути. А головне — побачити свою творчу частину не чимось несерйозним і марним, а своїм справжнім шляхом.
Переїзд до Америки не стався сам собою.
Після початку війни вони із сім’єю спочатку опинилися в Польщі, а потім поїхали до Канади. Канада стала важливим проміжним етапом.
Там сім’я вперше по-справжньому почала будувати життя лише власними силами, без постійної опори на батьків. Це дуже зміцнило взаємини. Але з часом Дана дедалі ясніше відчувала, що Канада — не кінцева точка. Що всередині й далі живе це сильне бажання їхати далі, до Каліфорнії.
Вона з’їздила в гості до сестри в Каліфорнію і відчула, що це ВОНО.
Потім був зліт тих, хто пройшов 3 ступені методології, «Масштабування» в Туреччині. Там вона виконала практику, і в ній знову з’явилася Каліфорнія.
Коли Дана повернулася до Канади, на неї чекали сніг, сіре небо, сильне внутрішнє напруження і сльози від думки, що вона не хоче тут жити.
Рішення про переїзд до Лос-Анджелеса давалося важко. Було багато спротиву. З боку сім’ї, з боку знайомих, навіть з боку людей із професійного поля. Їй говорили, що це погане місце для життя з дитиною, що там жахливі люди, що їй немає чого туди їхати, що в Канаді набагато комфортніше.
Але всі ці зовнішні реакції лише підсвічували її власні сумніви.
У якийсь момент вона просто почала робити маленькі кроки. Дивитися райони. Шукати житло. Збирати документи. Першу подачу їй не схвалили. Потім вона знову повернулася до роботи, почала готувати зйомки трейлерів у Канаді, і буквально наступного дня прийшло схвалення документів.
Вона взяла квиток в один кінець, полетіла сама, з багажем, а чоловік і син мали приїхати до неї за 2 тижні.
За день до вильоту вона сумнівалася, летіти чи ні. Навіть сівши в літак, вона заплакала, але за сльозами настало полегшення і відчуття, що вона нарешті перестала зраджувати себе.
Сьогодні Дана живе в Лос-Анджелесі. За 4 роки її життя змінилося в усіх напрямах.
Раніше їй було страшно вийти з дому, неможливо було перебувати наодинці з собою, тривога була постійною. Зараз вона спокійно їздить сама в подорожі, проводить час із собою, літала сама до Іспанії, до Туреччини, знає, що робить її щасливою, і продовжує досліджувати, що ще може приносити їй радість.
Якщо говорити про гроші, то раніше стабільного доходу майже не було. До методології в неї вже були написані 2 книжки, і в кращому разі вона отримувала кілька тисяч гривень на місяць від їхнього продажу. Зараз її дохід — близько 13 тисяч доларів на місяць, а обсяг продажів квитків на фільми — до 28 тисяч.
Раніше спорту в її житті майже не було. Тепер це пілатес, танці, ранні підйоми, дисципліна і новий ритм життя.
Зараз вона сценаристка, продюсерка, режисерка і фільммейкерка
За рік вона працювала над 25 вертикальними серіалами. Її власна продакшн-компанія розвиває вертикальний кіноринок у Лос-Анджелесі. Нещодавно вона випустила короткометражний фільм, який уже встиг отримати нагороди. А написання книжок вийшло на новий рівень — тепер вона пише свою першу книжку англійською.
Раніше її світ був дуже вузьким та ізольованим. Зараз у неї сильна професійна спільнота, до десяти зустрічей на тиждень, люди з величезним досвідом і сильними результатами, команда, про яку вона колись могла лише мріяти.
Якщо говорити про стосунки з чоловіком, то раніше там було багато непорозуміння і розсинхрону. Зараз з’явилися глибина, більше близькості, любові, уміння проходити кризи і вести одне з одним чесну щиру розмову. Цього року в них уже 10 років разом, і Дана прямо говорить: усе найкраще виявилося не на початку стосунків, а зараз.
Із сином раніше було багато контролю, почуття провини, страху травмувати дитину, жорсткої
історії «яжмати». Зараз стало більше дружби, більше легкості, менше провини і гіперконтролю.
Якщо говорити про стосунки з батьками і особливо з бабусею, то там теж відбувся глибокий зсув. Була повага, змішана зі страхом, затиснутість, дистанція. Зараз є вдячність, бажання будувати зв’язок по-новому. І саме відновлення контакту з бабусею вона називає однією з найбільших своїх перемог.
Дана не описує свій шлях як казку. Вона не говорить, що після методології зникли всі тригери, усі страхи і всі складнощі. Вона говорить про інше: тепер у неї є розуміння, як із цим бути. Є інструменти. Є здатність знову повертатися до себе. Є внутрішня впевненість, що вона впорається в будь-якій незрозумілій ситуації.
Такий шлях не відбувається сам собою, він починається з чесної діагностики
З моменту, коли людина перестає терпіти свій стан і починає дивитися, що ним керує. Які почуття, які сценарії, які внутрішні переконання тримають її в тривозі, порожнечі, у житті за чужими очікуваннями і в постійній відмові від себе.
Саме для цього існує Чекап життя.
Це перший крок, з якого можна почати. Якщо всередині все стає важче. Якщо ви давно живете в тривозі, з відчуттям, що втратили себе, і не розумієте, куди далі. Якщо ви втомилися гасити симптоми і хочете нарешті побачити, що насправді з вами відбувається.
Почніть із Чекапу життя.
