Історія заснована на реальних подіях https://youtu.be/w0D1XsKYUtc
У Віталія зовні життя складалося благополучно. У нього був бізнес, сім’я, четверо дітей. Усе виглядало так, ніби людина будує саме те життя, про яке мріяла.
Але всередині був зовсім інший стан.
Віталій жив у постійному стані страху.ʼ
Боявся конфліктів. Боявся проявлятися. Боявся говорити про свої бажання. Боявся осуду. Боявся втратити людей і жити так, як йому хочеться.
Друге відчуття звучало так: «мене ніхто не любить». Особливо це проявлялося у стосунках із жінками.
Віталій постійно відчував, що його ніхто не любить
Це відчуття не залежало від обставин, від кількості грошей, від того, як проявлялася дружина або чи є поруч люди, чи ні.
Це була глибока внутрішня впевненість у власній непотрібності.
Він не вірив, що може бути для когось по-справжньому важливим.
Коли дружина казала, що любить його, він не вірив, жінки проявляли до нього інтерес – він не вірив, хтось намагався бути поруч – він шукав докази протилежного.
Поступово це перетворилося на звичний сценарій. Він провокував конфлікти, виводив людей на емоції, перевіряв їхню реакцію, а потім використовував цю реакцію як доказ того, що його справді не люблять.
Найважчим було те, що жодні підтвердження любові не працювали.
Ні дружина, ні діти, ні друзі не могли заповнити ту порожнечу, яка існувала всередині нього.
Тому сімейне життя ставало дедалі важчим.
Зовні була повноцінна сім’я. Всередині – постійні конфлікти.
Вони з дружиною сварилися щодня. Скандали стали настільки звичними, що Віталію вони нагадували життя алкоголіків, хоча ні він, ні дружина не зловживали алкоголем.
Паралельно з’явилося подвійне життя.
Зради. Інші жінки.
Постійні спроби знайти те відчуття любові й прийняття, якого йому бракувало.
Але що більше жінок з’являлося в його житті, то гірше ставало всередині.
Тому що проблема ніколи не була в жінках.
Він просто цього не розумів.
Кожен новий роман починався з надії, що тепер стане легше. Але через якийсь час усе повторювалося знову.
Відчуття непотрібності нікуди не зникало
У якийсь момент він почав ненавидіти власне життя.
Він відчував, що живе неправильно. Відчував провину за зради. Боявся, що одного дня отримає за це покарання. Боявся хвороб, наслідків, викриття.
Але ще сильніше він боявся розлучення.
Йому здавалося, що розлучення остаточно зруйнує його життя.
Він боявся втратити дітей. Боявся суспільного осуду. Боявся повторити долю свого діда, який після конфлікту з дружиною фактично втратив зв’язок із сім’єю.
У результаті Віталій опинився в пастці.
Залишатися в шлюбі він більше не міг.
Піти теж не міг.
З часом це внутрішнє напруження стало настільки сильним, що він почав думати про смерть.
Тому що не бачив іншого виходу.
Він згадує, що в якийсь момент смерть здавалася йому простішим варіантом, ніж чесно зізнатися собі й оточенню в тому, як він живе.
Усе змінилося після одного усвідомлення.
Він подумав про те, що якщо людина померла, їй уже байдуже, що про неї скажуть інші.
А потім поставив собі запитання: якщо після смерті мені буде все одно, чому я не можу перестати жити заради чужої думки просто зараз?
Ця думка стала поворотною.
Віталій почав говорити правду.
Спочатку собі. Потім іншим.
Він перестав приховувати своє життя. Перестав робити вигляд, що все добре. Перестав грати роль правильної людини.
У підсумку він розлучився.
Для багатьох це виглядало як руйнування життя, а для нього це був початок виходу з багаторічного внутрішнього глухого кута.
Наступні кілька років він прожив так, ніби надолужував утрачену юність.
З’явилися нові знайомства, компанії, дівчата, подорожі, захоплення.
Він пішов навчатися пікапу, тому що зрозумів, наскільки сильно боїться жінок і наскільки погано розуміє, як узагалі будуються стосунки.
Ці роки дали йому важливий досвід. Він перестав ставити жінок на п’єдестал і принижуватися. Перестав боятися спілкування. Почав почуватися поруч із ними вільніше.
Але через кілька років настала нова криза.
Усе, що раніше здавалося цікавим, перестало приносити задоволення.
Жінки більше не давали відчуття життя.
Розваги перестали радувати.
Гроші були. Бізнес був. Але всередині знову з’явилася порожнеча
Саме в цей період він випадково побачив відео Павла Більського і вирішив піти в методологію.
Спочатку йому здавалося, що він і так уже багато знає про себе.
На той момент він понад п’ятнадцять років займався саморозвитком, проходив тренінги, працював із психологами, вивчав духовні практики.
Тому кілька разів хотів піти.
Йому здавалося, що нічого нового він уже не почує.
Але поступово він почав стикатися з тим, чого раніше не помічав.
Найважчим виявився блок про батьків.
До цього моменту Віталій був упевнений, що давно розібрався зі своїм минулим.
Він думав, що пробачив матір.
Думав, що відсутність батька ніяк на нього не впливає.
Виявилося, що саме там знаходиться той самий базовий біль – дитяча травма, яка руйнувала його стосунки й життя, через яку він не почувався потрібним і любимим.
Коли йому було півтора року, мати потрапила до психіатричної лікарні, а його забрала тітка. Батька він не знав ніколи. Не бачив, не спілкувався, не чув про нього майже нічого. Мати приховала його існування настільки ретельно, що навіть родичі до пуття нічого не знали.
Після його появи на світ лікарі сказали матері, що дитина, ймовірно, не зможе ходити. Для жінки, яка і до цього жила у важкому психологічному стані, це стало точкою, після якої вона почала втрачати зв’язок із реальністю.
Вона возила сина по лікарнях, накручувала себе дедалі сильніше, а потім вирішила вбити і його.
Того дня випадково приїхала її старша сестра. Вона побачила стан жінки, її розпатлане волосся, очі, стан і зрозуміла, що все дуже серйозно. Маму Віталія забрали до психіатричної лікарні, а самого хлопчика тітка забрала до себе в село.
Він був дуже худим, тихим і майже ніколи не плакав.
Уже дорослим Віталій зрозумів, чому.
Десь глибоко всередині він відчував небезпеку. Він ніби знав, що краще не шуміти, не вимагати уваги, не заважати. Краще стати непомітним.
Цей спосіб виживання він проніс через усе життя.
Під час роботи над собою він почав бачити зв’язки, яких раніше не помічав.
Він побачив, що все життя живе з відчуттям, ніби світ небезпечний.
Що постійно потрібно чекати удару, боятися проявлятися, близькості й довіряти людям.
Він побачив, що вся його енергія залишається в минулому. При цьому Віталій не жив теперішнім і майже не думає про майбутнє.
Через 2 місяці роботи над собою він просто помітив, що йому більше не хочеться нескінченно розповідати про свої страждання. Що минуле перестало займати весь простір усередині.
Що енергія почала з’являтися.
Після цього почали змінюватися різні сфери його життя.
Він уперше зміг регулярно займатися спортом.
Налагодилися стосунки з дітьми.
Пішли багаторічні образи на близьких людей.
З’явилося спокійне спілкування з колишньою дружиною.
Але головне – змінилися стосунки із самим собою.
Після отриманого результату Віталій не зупинився і пішов на наступний ступінь. Великим відкриттям стали стосунки з жінками.
Він зрозумів, що все життя боявся близькості набагато сильніше, ніж самотності.
Через своє дитинство для нього близькість = небезпека
Саме тому він обирав жінок, з якими неможливо побудувати будь-які стосунки. Він навіть обирав тих, хто йому не подобався.
Так було безпечніше, і можна було не ризикувати й не відкриватися.
Не стикатися з болем бути відкинутим коханою людиною.
Коли він побачив цей механізм, багато що почало змінюватися.
Внутрішня робота над собою вплинула не лише на стосунки із собою, людьми і світом, а й на його фінанси. З моменту заходу в програму він кратно збільшив дохід, тому що так само знайшов блоки і страхи, які обмежували і цю сферу.
Уже в спільноті Масштабування Віталій зустрів жінку, яка так само пройшла всі ступені програми, яка повністю розуміла й цінувала його проведену роботу над собою. Саме завдяки цій роботі в нових стосунках з’явилося те, чого ніколи не було раніше – близькість і глибина.
Він зробив їй пропозицію, і вони чекають дитину.
Сьогодні Віталій каже, що вперше за все життя будує стосунки не зі страху, а з вибору.
Але головним результатом він вважає не це.
Головним результатом він вважає те, що він більше не живе з відчуттям, ніби світ його не любить.
Тому що багато років він намагався отримати любов ззовні, не помічаючи, що весь цей час воював не з людьми, а з власною історією.
Якщо ви теж відчуваєте, що знову і знову проживаєте один і той самий сценарій, починаєте нові стосунки з тим самим фіналом, втрачаєте інтерес до життя або роками не можете зрозуміти, чому всередині залишається порожнеча, почніть із «Чекапу життя».
Іноді проблема знаходиться набагато глибше, ніж здається. І поки людина не побачить сценарій, який керує її життям, вона продовжує повторювати його знову і знову.
