Засновано на реальній історії https://youtu.be/skDshxOzr6U
Напередодні нового 2020 року Люда прокинулася і зрозуміла, що нічого не відчуває.
Не було ні радості, ні задоволення, ні живого інтересу до життя. Тільки внутрішня порожнеча. Наче всередині хтось вимкнув світло.
Поруч була сім’я. Чоловік. Дитина. Рідні. Був свій бізнес, який можна було розвивати. А попереду свята, люди готуються до Нового року, купують подарунки, будують плани, радіють.
А вона дивилася на все це і не розуміла, що з нею не так.
Чому раптом усе стало безглуздим, порожнім і байдужим? Чому люди навколо чекають свята, поруч сім’я, а жити цим життям не хочеться?
Це був страшний стан – внутрішня нульова точка, у якій людина ніби перестає відчувати себе живою.
Люда не розуміла, як вона сюди прийшла і що з цим робити. Як жити далі, якщо всередині немає ні радості, ні любові, ні бажання.
Але до цієї порожнечі привів не один випадок. Це був результат того, як вона багато років жила.
З дитинства Люда була зразковою дівчинкою. Хорошою, правильною, зручною. Такою, яка відповідає очікуванням, старається робити як треба, думає про те, що скажуть інші, боїться помилитися, виглядати не так і сказати не те.
Сором проходив через багато сфер її життя. Ззовні це могло виглядати як вихованість і відповідальність. Але всередині це поступово перетворювалося на заборону на себе.
Коли людина довго живе через «як правильно», вона може перестати розуміти, чого хоче сама. Є норми, правила, очікування, ролі, сімейні сценарії, обов’язки.
А де я? Що мені подобається? Чого я хочу? Як я хочу жити?
Ці питання ніби зникають, і в дорослому житті цей сценарій продовжився.
Вона відчувала, ніби все ще не відділилася від мами.
У стосунках з батьками була взаємна любов, але всередині все одно було: що подумають рідні, як вони відреагують, чи не образяться, чи не злякаються, чи підтримають.
Десь глибоко всередині Люда звикла бути тією, хто старається для всіх. Для батьків, для сім’ї, для близьких. Але себе в цій системі майже не було.
Те саме відбувалося і в стосунках з чоловіком.
Люда завжди відчувала, що з цією людиною в неї мають бути класні стосунки. Що це саме той чоловік, з яким можна побудувати сім’ю, близькість, спільне майбутнє.
І на початку в них усе було добре, але поступово кожен пішов у свою діяльність.
Сім’я стала більше схожою на холодний побут. Дім, справи, розмови про поточне, дитина, робота, втома. Вони приходили додому, щось обговорювали, спали, прокидалися і знову розходилися по справах.
У якийсь момент Люда з жахом зрозуміла: вони стали сусідами.
Це було особливо боляче, тому що вона мріяла саме про ці стосунки і з цим чоловіком. Їй хотілося повернути глибину, близькість, любов, відчуття «ми». Але вона не розуміла, як вони прийшли в стан, де між ними взагалі немає живого контакту.
У бізнесі відбувалося схоже.
Люда займалася міжнародною логістикою, експортом та імпортом під ключ. Вона вміла вести процеси, допомагати бізнесам виходити на нові ринки, організовувати доставку продукції. Але при цьому ховалася за роллю менеджера. Навіть клієнтам не говорила, що вона власниця бізнесу.
Вона ніби не дозволяла собі зайняти своє місце
Їй хотілося розвивати бізнес, але було страшно. Хотілося більшого, але не було внутрішньої сили заявити про це. Хотілося перейти на новий рівень, але всередині сиділа зразкова дівчинка, якій безпечніше не висовуватися.
Так поступово росла та сама внутрішня порожнеча.
І наприкінці 2019 року психіка ніби сказала: все, я більше так не можу.
Після Нового року Люда випадково побачила рекламу триденного марафону Павла Більського «Змінам бути». Раніше вона його жодного разу не бачила, але чомусь одразу зареєструвалася. Їй потрібно було знайти вихід.
На марафоні вона вперше побачила причини свого болю і що з ним можна впоратися. З дитячими травмами, сценаріями, соромом, страхом і внутрішньою порожнечею можна працювати, і це не вирок.
Тоді Люда вперше відчула біль за себе, що вона так багато років жила через обов’язки, ролі, очікування, сім’ю, але перестала відчувати власні бажання.
Сумнівів не було. Вона пішла далі в методологію.
Всередині було одне бажання: вибратися з цього стану і знову відчути себе щасливою.
На першій сходинці прийшло одне з найважчих і найважливіших усвідомлень: відповідальність за її життя – це її відповідальність.
Люді було важко згадувати ситуації, де їй було соромно, і визнавати, що вона сама прийшла до стану, у якому опинилася.
Всередині було почуття провини перед сім’єю просто за те, що вона почала працювати над собою
Спочатку батьки злякалися. Їм здавалося, що Люда потрапила в якусь секту, що вона може втратити сім’ю, покинути чоловіка, дитину, зруйнувати звичне життя. Мама навіть говорила, що вона зараз втратить усе.
Для батьків її зміни виглядали різкими. Раніше донька була на постійному зв’язку, розповідала, звітувала, була поруч. А тепер почала відділятися. Почала вибирати себе. Почала робити те, чого раніше не робила.
Одним із перших символів цієї сепарації стала поїздка в Одесу з дівчатами з методології.
Для Люди це була перша поїздка окремо від сім’ї. Для рідних – шок. Ніби вона зробила щось небезпечне і її можна втратити.
А для неї це був важливий крок: відчути, що вона доросла жінка, що в неї є сім’я, але вона не зобов’язана розчинятися в ній повністю.
На другій сходинці «Батьки» Люда зрозуміла, що їй потрібна ієрархія в сім’ї, що вона хоче зайняти в ній своє місце.
Є вона, її чоловік і дитина – і це її сім’я. Є батьки і рідні, яких вона любить, але це вже інша сім’я.
Вона більше не маленька дівчинка, яка повинна всім відповідати. Вона доросла жінка, у якої є свої бажання, рішення, кордони і відповідальність.
Попри те, що батьки спочатку були насторожені, з часом у їхніх стосунках навпаки стало більше любові й вдячності.
Вона побачила, що батьки люблять її, люблять її сім’ю, що вони важливі й рідні люди.
З чоловіком вона почала будувати стосунки інакше, тому що нарешті зрозуміла: потрібно відчепитися від партнера і займатися собою.
Не вимагати, не тиснути, не намагатися довести. А дивитися, що відбувається з нею: де вона втратила себе, закрилася, перестала вкладатися в близькість. Де чекала, що стосунки самі мають стати такими, як у мріях.
Спочатку чоловікові було складно зрозуміти, що відбувається, він навіть хотів піти в протест, але побачив її результати.
Вони почали заново будувати стосунки. Не чекати, що любов сама повернеться, а тренувати близькість як навичку.
Спочатку це було навіть дивно: після стількох років шлюбу планувати побачення, йти назустріч одне одному, ніби вони знову знайомляться.
Раніше вони могли залишитися вдома, відкласти, не напружуватися. Але тепер вони побачили, що близькість можна і потрібно тренувати, щоб їхні стосунки розвивалися.
Вони почали створювати мінітрадиції, виділяти час одне для одного, говорити не тільки про побут, а про глибокі теми, про бажання, плани і майбутнє. Їхні стосунки почали оживати.
Те, що було -10, почало рухатися в +10
Їй вдалося стати ініціаторкою змін і не зруйнувати сім’ю, а вивести стосунки на новий рівень.
Вона була щаслива, що вирішила не терпіти свій стан.
Настав 2022 рік. Люда опинилася в Польщі з дитиною, мамою, сестрою і чоловіком.
Навколо була нова реальність: страх, невизначеність, розлука, зруйновані плани і тривога за майбутнє. Але саме до цього моменту внутрішня робота вже дала їй опору. Вона бачила, що сприймає ситуацію інакше, ніж могла б раніше. Їй теж було страшно і важко, але всередині було більше сили.
У якийсь момент вона зрозуміла, що їй потрібно повернутися в Україну і бути поруч з чоловіком у Дніпрі.
Зважитися було непросто. Але вона знайшла в собі сили повернутися і не пошкодувала про це.
Вона могла залишитися в Польщі з дітьми, чоловік в Україні, і так вони б знову віддалилися, але повернення допомогло стосункам стати тільки глибшими. Вони знову опинилися поруч не тільки фізично, а й внутрішньо. Разом проходили складний період, будували опору і створювали спільне майбутнє.
Коли Люда побачила результати в сім’ї і всередині себе, їй захотілося більшого, і вона пішла в спільноту «Масштабування».
Їй було ясно: зміни не закінчуються після перших результатів. Можна вийти з порожнечі, налагодити стосунки, сепаруватися від батьків і все одно відчувати, що попереду є наступний рівень.
Її особистим новим рівнем став бізнес.
Раніше вона боялася навіть слова «власниця бізнесу». У ньому було багато сорому, страху відповідальності, ризику бути видимою.
Вона боялася проявлятися і сказати:
Я представляю свою компанію і відповідаю за цей бізнес.
Люда почала заявляти про себе
Вона почала представлятися клієнтам як власниця, зняла з себе менеджерські обов’язки і зайнялася розширенням бізнесу.
Раніше вона хапалася за все, тому що було страшно, що все впаде, і це утримувало її на попередньому рівні.
Щоб масштабуватися, потрібно було відпустити старе.
Було страшно відмовитися від звичних дій – це було ніби вона знову починала з нуля. Всередині підіймався страх: а раптом я втрачу все і не буде грошей, а раптом я не впораюся.
Але тепер Люда знала: страх не завжди означає, що потрібно зупинитися. Іноді страх означає, що перед тобою наступний рівень.
Вона почала вибирати клієнтів, з якими цікаво працювати, які поважають і цінують сервіс, і заходити у великі проєкти.
Раніше це могли бути простіші перевезення Україною та Європою, але тепер її бізнес вийшов на інший масштаб: Китай, В’єтнам, Америка, міжнародні компанії, складні маршрути, море, залізниця, авіа.
Бізнес виріс мінімум утричі. Але важливішим було не тільки це. Люда нарешті перестала бути людиною, яка ховається, а стала жінкою, яка заявляє: це моя справа, я вмію, можу і беру великі проєкти.
Масштабування стало для неї середовищем, яке не дало втратити себе в рутині і допомогло рости далі. Тому що у звичайному житті легко знову потонути в роботі, побуті, завданнях і забути, куди ти взагалі йдеш.
У спільноті є дисципліна і люди, які теж працюють над собою. Є простір, де можна радіти результатам, розбирати складнощі, бачити свої слабкі місця і чесно зізнаватися собі в правді.
Її внутрішній стан із «я нічого не відчуваю» нарешті перетворився на здатність насолоджуватися життям, відчувати свої бажання і розуміти: я живу, а не просто існую.
Стосунки з чоловіком із побутового співжиття виросли в справжню команду. Вони пройшли складний шлях, але саме завдяки цьому стали ближчими.
Стосунки з батьками із співзалежності прийшли до вдячності й любові.
У бізнесі вона пройшла шлях від жінки, яка соромилася назвати себе власницею, до власниці, яка працює з великими компаніями і масштабними міжнародними проєктами.
І найголовніше – вона вибрала себе і продовжує вибирати щодня.
Можна мати сім’ю, бізнес, рідних, зовні нормальне життя і всередині бути на дні. Можна роками бути зразковою, зручною, правильною і в якийсь момент виявити, що за цією правильністю зник ти сам.
Але з внутрішньої порожнечі можна вийти.
Якщо всередині вже є відчуття, що щось не так, вам не здається. Це сигнал, що настав час розібратися, де ви втратили себе.
Почніть із Чекапу життя. Він допоможе побачити, що відбувається в ключових сферах, які сценарії керують вашими рішеннями і з чого почати зміни у своєму житті.
