Засновано на реальній історії.
Новий 2023 рік Лена зустрічала в Буковелі. Внизу готелю люди святкували й веселилися, але Лена залишилася в номері.
Тієї ночі їй було особливо самотньо. Поки інші будували плани на наступний рік, вона плакала й повторювала: «Краще вже не буде» і «Що далі?».
З її хлопцем постійно виникали непорозуміння та напруження. Стосунки почалися, коли він допоміг їй виїхати з небезпечного місця і вони одразу стали жити разом. Близькості між ними не було. Поруч із ним було безпечно, а піти вона боялася, бо не вірила, що впорається самостійно, адже ніколи в житті не жила одна.
З батьками Лена майже не спілкувалася, близьких людей поруч не було.
Вона не уявляла, як вийти з такого життя. Думка про зміни викликала ще більше страху. Лена не вірила, що зможе впоратися. Вона не відчувала в собі сил навіть спробувати.
До цього Лена зверталася до кількох психологів. На зустрічах вона виговорювалася, плакала, на якийсь час відчувала полегшення. Але стан не змінювався.
Лена шукала відповіді в інтернеті й ставила собі різні діагнози. Їй здавалося, що в усіх навколо нормальне життя, а з нею відбувається щось незрозуміле.
Вона нікому не показувала, наскільки їй погано. Продовжувала працювати й заповнювала справами майже весь час. Усередині залишалися тривога, порожнеча й відчуття, що вона нікому не потрібна. Іноді Лені здавалося, що вона не потрібна навіть самій собі.
Батьків вона звинувачувала в тому, якою виросла. Злилася на партнера, бо не отримувала від стосунків того, чого хотіла. Ображалася на світ, у якому все складалося не на її користь.
Через деякий час після новорічної ночі Лена гортала Instagram і побачила рекламу безкоштовного інтенсиву Павла Більського.
На інтенсиві він запитував, чи подобається учасникам життя, яким вони живуть.
«Ні. Не подобається. Звідки ти знаєш?» — подумала Лена.
Під час інтенсиву Павло говорив про почуття неповноцінності, проблеми у стосунках і стани, в яких Лена впізнавала себе. Вона нарешті отримала пояснення свого стану.
Наприкінці учасникам запропонували продовжити роботу в програмі. Лена сумнівалася. Незнайома людина з інтернету легко могла виявитися черговим інфоциганом. Вартість програми була для неї відчутною.
Тоді вона подумала: якщо навчання не допоможе, вона втратить гроші й потім заробить їх знову. Але якщо вона не піде, в її житті точно нічого не зміниться.
У лютому 2023 року Лена зайшла на перший ступінь методології SelfMade Man.
Вона хотіла зрозуміти, що робити зі своїми стосунками. Але відчувала, що запит глибший — як навчитися жити своє життя й не чекати, що інша людина вирішить за неї.
До програми Лена вважала, що просто надто вимоглива. Під час практик вона вперше побачила, наскільки жорстоко поводилася сама із собою.
За будь-яку помилку Лена могла годинами себе сварити:
«Ти дурепа. Ти нікчема. Як ти могла так зробити?»
Вона боялася помилятися, бо почувалася принижено. Поруч могло не бути жодної незадоволеної людини, але всередині вже звучав звинувачувальний голос.
В одному із завдань Лені потрібно було написати свої позитивні якості й відповісти, за що її можна любити.
Вона не знала, що писати.
На думку спадали лише досягнення: багато працюю, стараюся, виконую обов’язки, досягаю результату. Лена могла визнати свою цінність, лише якщо була корисною й успішною.
Просто хорошого ставлення до себе вона не знала.
Павло розповідав про базові почуття непотрібності, неповноцінності та провини. Лена почала розуміти, що ці базові почуття є і в неї.
До цього їй здавалося, що вона одна така. У програмі з’явилося полегшення: вона не одна така, є багато людей, які відчувають те саме, а головне — вона зрозуміла, що в її стану є причини й це можна змінити.
На другому ступені «Батьки» вона змогла побачити всю їхню глибину.
Виявилося, що її дитячий біль впливав на стосунки й почуття самотності.
Лена добре пам’ятала свою образу на тата.
У дитинстві тато міг сильно злитися й карати доньку. У такі моменти їй здавалося, що він проти неї і з ним небезпечно. У результаті Лена зовсім перестала підтримувати зв’язок із батьком.
З мамою вона іноді телефонувала одна одній, тому довго вважала, що в їхніх стосунках усе більш-менш нормально. Під час програми Лена побачила, що насправді мала претензії, яких не помічала.
Вона звинувачувала маму в тому, що та не навчила її бути жінкою, почуватися красивою та будувати стосунки. Їй здавалося, що саме мама винна в її самотності й невпевненості.
У стосунках із мамою Лена почувалася неповноцінною. Поруч із татом — непотрібною. Пізніше додалася провина за те, що вона робить щось для себе й живе не так, як від неї очікують.
Лена зрозуміла, що вплинули не лише батьки, а й шкільний булінг. Після нього їй було складно входити в нові компанії. Вона заздалегідь чекала, що її не приймуть, висміюватимуть або обговорюватимуть.
Тому вона рідко відкривалася людям і намагалася триматися за тих, хто вже був поруч. Навіть якщо у стосунках давно не було близькості.
Робота з батьками проходила важко. Лена заповнювала анкети одну за одною, багато плакала й писала до мозоля на пальці.
Вона розбирала різні ситуації з мамою, доки не дійшла до тієї, яка досі боліла сильніше за інші.
У якийсь момент вона сіла на підлогу у ванній і заплакала. За образою, яку вона стільки років відчувала до мами, відкрилася туга за нею.
У той момент Лена вперше щиро сказала:
«Мамочко, я тебе люблю. Мені тебе не вистачає».
Раніше їй було складно говорити про любов навіть найближчим. Тепер ці слова з’явилися самі.
Наступного дня Лена зателефонувала мамі. Зазвичай у розмові швидко виникали скарги: все погано, нічого не виходить, знову з’явилися проблеми.
Цього разу мама розповідала про свої справи інакше. Вона говорила, що труднощі є, але вони впораються.
Лена слухала й не розуміла, куди зникла звична розмова.
Для неї це стало першим помітним результатом роботи. Вона відчула, що її ставлення до мами змінилося, а разом із ним і їхнє спілкування.
З татом теж стало більше близькості. Через маму він передав, що шкодує про свою поведінку. У молодості він не знав, як виховувати інакше.
Батько почав частіше говорити Лені, що любить її й пишається нею. Після першої професійної фотосесії він написав: «Доню, ти така красива».
Лена не звикла чути від нього такі слова. Їй хотілося запитати: «Тату, де ти був раніше?». Але разом із цією думкою з’являлися тепло й радість.
Зараз, коли тато приїжджає і допомагає щось полагодити, Лена радіє як дитина: «Тато приїхав. Тато мені полагодив».
Вона відчуває, що отримує близькість, якої їй не вистачало. І сама більше не ховає любов за образою.
Лена продовжувала працювати зі своїми базовими почуттями на третьому ступені «Автентичність».
Раніше почуття непотрібності змушувало боятися самотності. Почуття неповноцінності змушувало думати, що сама вона не впорається. Провина не дозволяла відпочивати й обирати власні бажання. Страх перед людьми заважав створювати близьке коло.
Лена заповнювала внутрішню порожнечу роботою. Могла працювати без вихідних і затримуватися допізна. Коли Павло викликав її на розбір, він показав, чому їй так складно було зупинитися й подбати про себе.
Відпочинок викликав тривогу. Лені здавалося, що хороша дівчинка має бути корисною, старатися й постійно щось робити. Власне життя знову відкладалося.
Навіть приємні речі давалися важко.
Тоді Лена спробувала практику — побачення із собою. Вона обрала дорогий ресторан і прийшла туди одна.
У залі майже нікого не було. Коли до неї підійшов офіціант, у Лени тремтіли руки. Їй було соромно перебувати в такому красивому місці.
Вона швидко вказала на першу-ліпшу страву, щоб ніхто не помітив її розгубленості. Усередині було відчуття, що вона недостатньо хороша, щоб тут бути, і не заслужила балувати себе.
Лена продовжила ходити на побачення із собою. Щоразу вона практикувала гідність і дозвіл. Вона почала звикати до думки, що може сама давати собі турботу, увагу та приємні емоції, а головне — що вона гідна кращого.
У програмі Лена знайшла людей, перед якими могла бути собою. Вона розповідала команді про свої страхи, тривогу й думки, які раніше приховувала.
Її не висміювали й не засуджували. Їй не потрібно було досягати результатів, щоб залишатися частиною цього кола.
Після шкільного булінгу такий досвід був для Лени особливо важливим. Через стосунки з командою вона вчилася знову довіряти людям.
Під час роботи з ментором Світлою Лені запропонували заплющити очі й уявити, що вона прокидається поруч із чоловіком, якого любить.
Лена одразу зрозуміла, що бачить поруч не свого партнера.
Тоді вона вперше чесно зізналася собі, що ці стосунки давно стали дружніми. Партнер був для неї хорошою та рідною людиною, але спільного майбутнього з ним вона не відчувала.
Самі стосунки почалися у важкий період. Після початку повномасштабної війни хлопець допоміг Лені виїхати з небезпечного місця. Він був поруч, коли вона боялася й не розуміла, що буде далі.
Разом із вдячністю з’явилося відчуття, ніби тепер вона йому винна.
Коли небезпека минула, Лена почала помічати, що поруч із нею не той чоловік, з яким вона хоче будувати сім’ю. Спочатку вона намагалася змінити партнера: тиснула, вимагала більше заробляти й більше робити.
Фінансова ситуація з часом покращилася, але це не вирішило проблему близькості.
Вона продовжувала стосунки через страх. Після розставання їй довелося б самій шукати житло, оплачувати його й вирішувати побутові питання. Лена ніколи не жила одна й була впевнена, що не впорається.
Під час програми Павло кілька разів говорив їй: «Тобі потрібно подорослішати».
Ця фраза злила Лену. Вона не розуміла, що ще має зробити і як узагалі виглядає це дорослішання.
Відповідь з’явилася пізніше. Подорослішати для неї означало почати ухвалювати рішення й відповідати за них. Робити вибір на свою користь, навіть коли страшно.
Одного вечора партнер повернувся додому, і Лена сказала, що хоче розійтися. У неї почали навертатися сльози. Усередині одразу піднявся страх: що тепер буде, куди вона піде, як впорається?
А потім прозвучала проста думка:
«Ти ж його не любиш».
Лену відпустило. Вона зрозуміла, що рішення вже ухвалено.
Вона зняла собі окремий номер і продовжила жити в Буковелі. Коли відчула, що більше не хоче там залишатися, переїхала до Києва.
Вперше в житті Лена почала жити сама.
Вона платила за житло, купувала продукти й вирішувала всі побутові питання. Іноді ввечері заходила до магазину й ловила себе на думці:
«Я сама вирішила піти по продукти. Я що, доросла?»
Те життя, якого Лена так боялася, виявилося звичайним і приємним.
Лена відчула, що в неї почала з’являтися внутрішня опора та свобода.
Раніше вона хотіла подорожувати, але чекала на відповідну компанію. Полетіти з незнайомими людьми було страшно: одразу згадувався шкільний досвід і з’являлося очікування, що її знову не приймуть.
У якийсь момент Лена зрозуміла, що більше не хоче відкладати поїздки. Вона знайшла авторський тур і полетіла на Мадейру з людьми, яких раніше не знала.
Пізніше здійснила мрію, про яку думала 10 років, — поїхала на Шрі-Ланку. Там Лена навчилася серфінгу, дивилася на водоспад і плакала від щастя, що змогла це зробити.
Потім був Балі. Лена довго стояла в океані й дякувала собі за те, що змогла подарувати собі цю поїздку.
Їй більше не була потрібна людина, яка організує для неї життя й скаже, куди рухатися.
Змінилося і ставлення до роботи. Спочатку Лені підвищили зарплату. Пізніше вона наважилася піти з компанії, яку раніше боялася залишити, і перейшла на нове місце. Зараз вона працює в IT і керує командою.
Вона почала вчитися водити машину, хоча три роки відкладала отримання прав. Склала теоретичний іспит і перейшла до практики.
У житті з’явилося більше друзів і нових компаній. Лена ходить на вокал, займається спортом і йогою, хоче спробувати танці. На вихідних вона намагається не працювати й вчиться відпочивати без почуття провини.
Лена зробила кілька фотосесій, попрацювала зі стилістом і оновила гардероб. Раніше їй було складно почуватися красивою та жіночною. Зараз вона обирає речі, які подобаються їй, і спокійніше ставиться до уваги.
Раніше у складний момент внутрішній голос говорив їй: «Ти дурепа. Як ти могла?».
Зараз Лена може зупинитися й запитати себе: «Що тебе турбує? Давай розберемося».
Зараз Лена ухвалює власні рішення, подорожує, будує кар’єру й створює коло людей, поруч із якими може бути собою.
Головним результатом стала впевненість: якщо вона захоче щось змінити, то зможе знайти спосіб і впоратися.
Чекап життя допомагає побачити, які події в житті позбавляли внутрішньої опори та впевненості. Ви зможете оцінити стан ключових сфер, зрозуміти, які почуття та сценарії впливають на ваші рішення, і визначити, з чого почати зміни.
Пройдіть свій Чекап за кнопкою внизу.
