Засновано на реальній історії.
За тиждень до початку повномасштабної війни компанія запропонувала Тарасу тимчасово переїхати до Болгарії. Він погодився і поїхав разом із дівчиною, з якою тоді будував стосунки. Тарас був упевнений, що скоро повернеться додому.
Але 24 лютого він опинився в безпеці в іншій країні, а його батьки та друзі — ні. Тарас відчував провину і сором через те, що перебував далеко і йому не загрожувала небезпека.
У цей самий час вони з дівчиною почали віддалятися і невдовзі розійшлися. Тарас важко переживав розрив і не знав, як упоратися із цим болем.
Разом навалилося все: страх за близьких, провина за свою безпеку, сором і розставання. Весна 2022 року стала найтемнішим періодом його життя.
Ще до переїзду Тарас намагався розібратися зі своїм станом. Він ходив до кількох психотерапевтів і вчився говорити про переживання. Один із фахівців сказав йому: «У тебе очевидна нелюбов до себе».
Тарас відчував, що в цих словах є правда, але не розумів, що із цим робити. Він не знав, чого хоче, що йому подобається і що приносить радість. Часто відмовлявся від своїх інтересів, уникав конфліктів і намагався заслужити добре ставлення оточення.
Щоб трохи відволіктися від важких думок, Тарас поїхав до Мілана. Перед поїздкою він завантажив відео про любов до себе і кілька разів переслуховував його, гуляючи містом. Він упізнавав у сказаному свої думки та реакції.
Невдовзі йому трапилася реклама Павла Більського із фразою «Амбасадор любові до себе».
На той час Тарас уже близько двох років стежив за Павлом: дивився його відео, читав книгу і зберіг програму SelfMade Man у закладки. Раніше він не міг дозволити собі участь фінансово.
Тепер у Тараса був конкретний запит, з яким не допомогли впоратися розмови з психотерапевтами. Він хотів зрозуміти, що таке нелюбов до себе і як працювати з почуттями, які не давали йому спокійно жити.
Тарас одразу забронював місце в програмі, не чекаючи на вебінари.
Як проявляється синдром славного хлопця
До методології Тарас уже зустрічав поняття «синдром славного хлопця» і впізнавав у ньому свою поведінку.
Він намагався всім догодити, уникав конфліктів і рідко показував емоції, які могли комусь не сподобатися. Якщо іншій людині була потрібна допомога, Тарас одразу долучався. Йому було важливо почути: «Тарасе, ти класний» або «Який ти молодець».
Заради такого схвалення він легко відмовлявся від власних інтересів. Але сам Тарас погано розумів, чим хотів би займатися, які люди йому подобаються і що приносить йому задоволення.
На першому ступені методології він побачив, що за бажанням бути хорошим стояла спроба заслужити любов. Тарас допомагав і погоджувався, бо боявся чужого невдоволення та відкидання.
Спочатку йому здавалося, що достатньо дізнатися про причини своєї поведінки, виконати практики — і за кілька тижнів він стане абсолютно новою людиною.
«Зараз я все відпишу — і зустрічайте нового Тараса», — думав він.
За місяць новий Тарас не з’явився. Але він отримав великий обсяг інформації про себе і почав помічати свої сценарії у звичайному житті.
У цьому допомагав бадді — партнер із проходження програми. Щоранку Тарас приходив на роботу, робив каву, піднімався на дах і зідзвонювався з ним. Вони могли розмовляти годину або півтори: обговорювали практики, згадували схожі ситуації та ділилися тим, що відчували.
Працювати з болісними епізодами було непросто. Але вперше Тарас розумів, що саме відбувається всередині нього і як із цим можна працювати.
Звідки з’явилася звичка заслуговувати любов
Своє дитинство Тарас довго вважав нормальним. Батьки були хорошими, якихось важких історій він не пам’ятав. Навіть про покарання говорив звично: «Ну, били, але ж заслужено».
На другому ступені «Батьки» у його пам’яті почали спливати невеликі епізоди, яким раніше він не надавав значення.
Один із них стався у стоматолога. У дитинстві в Тараса були чутливі зуби, тому під час лікування він смикався. Мама запропонувала лікарю потримати сина, щоб той не заважав закінчити процедуру.
У той момент Тарас хотів, щоб мама його захистила: попросила зробити знеболення, зупинила лікаря або перенесла лікування. Її пропозицію він сприйняв як справжню зраду. Йому як дитині здалося, що мама стала на чужий бік, і це було боляче і фізично, і морально.
Через роки Тарас зміг побачити цю ситуацію інакше. Мама помітила, що в сина болить зуб, знайшла лікаря, витратила гроші й час, привела його за руку і хотіла, щоб лікування допомогло.
Турботу матері він колись сприйняв як відмову захищати його. Ця дитяча інтерпретація залишилася всередині й вплинула на їхні стосунки.
Поруч із мамою Тарас намагався бути слухняною дитиною і не завдавати клопоту. Пізніше він переніс той самий сценарій у стосунки з жінками.
Якщо в дівчини псувався настрій, Тарас одразу шукав причину в собі. Він відчував провину і сором, намагався швидше все виправити й повернути її добре ставлення. Для цього придушував власні емоції та погоджувався навіть тоді, коли йому самому щось не підходило.
Любов перетворювалася на винагороду, яку потрібно отримати правильною поведінкою.
Як неприйняття батька впливало на чоловічу конфігурацію
У стосунках із татом Тарас побачив інший сценарій.
Від мами він часто чув, що батько відпочиває, лежить на дивані й дивиться телевізор. Поступово всередині з’явилося рішення: «Я не хочу бути таким, як тато».
Була й власна образа. У дитинстві Тарасу не вистачало уваги тата. На гуртки та заняття його водила мама. Тато не запитував про оцінки, не знайомив сина із чоловічим світом і не вчив того, що Тарас вважав важливими чоловічими навичками: працювати руками, лагодити кран і справлятися з побутовими завданнями.
Тарас відчував, що тато не дав йому чогось важливого. Разом із цим він відкидав усе, що пов’язував із батьком.
У методології Тарас побачив, як це рішення впливало на його стосунки із чоловіками. Конкуренція лякала його. Якщо виникав ризик конфлікту, він поступався і віддавав іншій людині перше місце.
Тарасу було важливо, щоб ніхто не подумав про нього погано. Тому він «викидав білий прапор» ще до того, як встигав перевірити свої сили.
Так синдром славного хлопця проявлявся в різних сферах. Із жінками Тарас заслуговував любов і звинувачував себе в їхньому невдоволенні. Поруч із чоловіками уникав конкуренції та боявся відстоювати своє місце.
Він жив заради доброго ставлення інших людей і дедалі менше розумів, який він сам.
Як робота з батьками змінює ставлення до себе
Під час практик Тарас повертався до дитячих ситуацій і розбирав, що тоді сталося і як він це сприйняв.
Поступово за претензіями він почав бачити реальних людей та їхню історію. Тарас по-іншому подивився на шлях своїх батьків, їхні вчинки та людські якості. Замість звичних образ з’являлися повага, тепло і вдячність.
Сам він порівнював цей процес із повітряною кулею. Куля має силу піднятися, але в кошику лежать мішки з піском. Коли по одному викидаєш їх, підніматися стає легше.
Приблизно через півтора року після старту програми померла мама Тараса.
У той момент він перебував в іншій країні й не міг бути поруч. Раніше така ситуація майже напевно викликала б сильну провину: мама померла, а він не приїхав і не брав участі в прощанні.
Але всередині Тарас відчув тепло і вдячність. Він думав про те, що в нього була така мама, згадував її життя та їхні стосунки. Робота з образами дозволила йому попрощатися з нею без колишнього тягаря провини й сорому.
Спілкування з татом теж змінилося. Раніше Тарас міг ігнорувати його дзвінки й уникав усього, що нагадувало про тата. Тепер вони часто зідзвонюються, жартують і сміються. Тарасу стало цікаво розмовляти з ним і пізнавати його як людину.
Близькість з’явилася там, де раніше між ними стояли дитячі претензії.
Як перестати жити заради чужого схвалення
Після роботи з батьками Тарас пішов на третій ступінь «Автентичність».
Однією з головних тем стала відповідальність. Раніше це слово асоціювалося в нього з важким обов’язком: потрібно тягнути на собі тягар, терпіти й відповідати за всіх.
Під час програми Тарас побачив у відповідальності можливість самому керувати своїм життям. Він почав розрізняти, де справді може вплинути на ситуацію, а де бере на себе чужі почуття та рішення.
Поступово з’явилося розуміння: ніхто не прийде і не проживе життя за нього. Вирішувати, що робити далі, доведеться самому.
Тарас перестав намагатися сподобатися кожному. Тепер він спокійно приймає, що з одними людьми йому по дорозі, а з іншими — ні.
Йому стало легше будувати стосунки з жінками та говорити про свої бажання. Якщо інша людина незадоволена, Тарас більше не вважає себе автоматично винним і не кидається заслуговувати на прощення.
Змінилися стосунки з друзями. У ком’юніті з’явилися люди, з якими він може обговорювати свої переживання, отримувати чесний зворотний зв’язок і не грати роль зручної людини. Декого з них Тарас сприймає як сім’ю.
Він почав краще розуміти, що йому подобається, що наповнює і чого він хоче від життя.
Як внутрішня опора допомагає наважитися на зміни
Під час «Масштабування» Тарас зрозумів, що більше не хоче залишатися в Болгарії.
У нього була стабільна робота і команда, яку він любив. Але сама діяльність перестала приносити задоволення, а життя в Болгарії більше не підходило.
Тарас вирішив переїхати до США. Раніше він уже був там за студентською програмою і відчував, що хоче повернутися.
Готового місця роботи в Америці не було. Близьких друзів теж. В аеропорту знайомі дали йому тисячу доларів, хоча заздалегідь на ці гроші він не розраховував.
Уже в літаку, коли під ним була Америка, Тарас раптом чітко зрозумів, що зробив. Він залишив стабільну роботу, житло в Болгарії та звичне життя в Європі. Попереду була країна, у якій йому належало починати з нуля.
Тривога намагалася зупинити його на кожному етапі. Тому Тарас вирішив діяти швидше, ніж мозок встигав злякатися.
Йому хотілося перевірити себе: впорається чи ні.
Через два роки Тарас живе в Сан-Франциско. Жоден зі страхів, якими він лякав себе перед переїздом, не справдився.
Тепер він починає нову діяльність у сфері продажів, розвиває власний невеликий проєкт і поступово збільшує дохід. Переїзд вимагав від нього самостійно ухвалювати рішення, діяти в невідомості й повністю відповідати за своє життя.
Тарас вважає, що без роботи, виконаної в «Автентичності» та «Масштабуванні», він, найімовірніше, не наважився б на цей крок.
Зміни відбувалися і в більш звичних речах. Тарас близько 25 років носив окуляри, але під час програми наважився зробити лазерну корекцію зору. Він почав по-іншому виглядати й відчув, що став вільнішим.
Нові стосунки із собою
Раніше Тарас не знав, чого хоче, і будував життя навколо чужого схвалення. Тепер йому цікаво пробувати, рости й дивитися, на що він здатний. Він відчуває себе будівничим власного життя і сам обирає наступний крок.
Синдром славного хлопця більше не керує його рішеннями. Тарасу не потрібно відмовлятися від своїх інтересів, приховувати невдоволення, щоб отримати чиєсь схвалення.
Він може любити людей, допомагати їм і будувати близькі стосунки, зберігаючи при цьому себе.
Якщо ви теж боїтеся конфліктів, намагаєтеся всім догодити й не розумієте, чого хочете самі, почніть із Чекапу життя. Він допоможе оцінити стан ключових сфер, побачити сценарії, які керують вашими рішеннями, й отримати покроковий план змін.
